22 - 10 - 2017

Князь Бож

Правителем Русколані був князь Бус із роду Білоярів. У готському і яартському епосі, він згадується під ім'ям Баксака (Бус-Бусан-Баксан), у візантійських літописах - Бож. Буc Білояр - великий князь Русі, спадкоємець престолу Русколані - Антії...

У Кавказьких легендах говориться, что Бус був старшим сином, і крім того, у його батька було сім синів і одна донька. За різними ознаками, що були при народженні Буса, волхви передбачили, що він закінчить Сварожий Круг. Влада предків Буса Білояра поширювалася від Алтаю, Загросу, до Кавказу. Бус було тронним ім'ям сакських і слов'янських князів. Князь Бус не тільки захищав Русколань, він продовжив і давню традицію мирних торгових відносин з суміжними народами і великими цивілізаціями того часу. І ім'я Буса було свято в Київській Русі - на честь його зводили храми.

Бож, Боз, Бус (р. н.319 - п. бл. 375) - князь Антського союзу кінця IV ст. Легендарний правитель давніх часів: в «Слові о Полку Ігоревім» згадуються готські пісні «про час Бусів». Єдиний раз згадується в «Історії готів» Йордана. Історик оповідає, що король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп'яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування».

Описана війна відбувалася в пониззі Дніпра. За дослідженнями, Бож був страчений на Росі біля села Синява (Рокитнянський район) Київської області. Судячи з того, що дуже численне остготське військо зазнало поразки від антського, а також з наявності 70 старійшин (без сумніву, вождів племен), Йордан мав на увазі величезний і могутній союз антських племен. 

Академік О.Шахматов (кін. XIX - поч. XX ст.) вважав за можливе ототожнювати ім'я Божа (в деяких списках рукопису Йордана - Боза) з «Бусом», про якого мовиться у «Слові о полку Ігоревім». Можливо, історична пам'ять народу в часи створення «Слова» (XII ст.) сягала IV ст. і ім'я Бож було відоме авторові «Слова о полку Ігоревім», який згадує «время Бусово». 

Історик Михайло Тихомиров виводить від імені Божа назву племінного союзу східних слов'ян - Бужан. Деякі вчені вважають, що ім'я «Бож» пов'язане зі слов'янським словом «вождь». З того, що Йордан назвав Божа королем, зовсім не випливає, що в антів тоді існувала держава. Він був хіба що верховним вождем союзу антських племен. Михайло Грушевський називав Божа не королем, а главою «великого антського племені чи, швидше, - кількох племен, а поряд із ним виступає велика кількість старійшин, вірогідно, начальників чи старійшин родів антських». 

374 року гуни обрали своїм великим каганом Баламира. Гуни спочатку підкорили антів, а потім, зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германаріхом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Вінітара за вбивство антського царя Божа. 

З давніх давен долина Росі мала особливу енергію. Люди постійно тяглися сюди, до чистої води, до родючих земель, до густих заплавних лісів. Нехай війна за війною, повстання за повстанням, виганяли звідси населення, але воно все рівно поверталося.

У праслав’янській мові існувало слово «руса» – річка, його загальний корінь трансформувався, але й нині зберігся у багатьох словах пов’язаних з річками та водою: русло (річище), роса. От із тієї давньої мови, а може ще з давніших, пішла назва «Рось» – фактично в перекладі це означало просто – Ріка. На її берегах селились перші праслав’янські племена, серед них і анти. З історії відомо, що князь антського союзу Бож, переміг на берегах Росі військо остготського короля Вінітара, а пізніше остготи все таки подолали Божа і стратили на пагорбі над Россю – розіп’яли (Германаріх захопив їх у полон і розіп’яв усіх на крижах, на прямих, а не косих хрестах). Народ і нині знає це місце, воно називається Божа гора. Красою та таємничістю вражає це місце і сьогодні.

 “Велесова книга” (дощ.32) свідчить: 

“І се була розбита руськолань готами Германаріха. 
А той хотів жону з роду нашого і ту забив. 
Се отці наші пішли на них, і Германаріх розбив їх, 
І крижував руса Божа (Буса) і 70 старшин. 
І тут смута велика була в русах”. 

Та недовго святкували перемогу готи. Волхви організували спротив ворогу, підняли народ і у 375 році вбили Германаріха. Як свідчить “Велесова книга”: 

“І повстав молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і повів на них. 
І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого. 
Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх. 
І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги, 
Бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато. 
А також земля готська стала руською і до кінця пребуде”. 

 

Багато води збігло Россю з тих пір і лише через 1625 років вдячні нащадки, завдяки ініціативі уродженця цих місць Якова Назаровича Касьяненка, увіковічнили пам’ять про антського царя Божа. Авторами пам’ятника, урочисте відкриття якого відбулося 26 серпня 1996 року, є скульптор Анатолій Михайлович Гончар та архітектор В’ячеслав Григорович Баранько.

На жаль, не дожив до світлого дня здійснення своєї мрії Яків Назарович, але добра справа проростає – його син Юрій Якович Касьяненко підготував до друку монографію “Держава антів”. Поступово повертаються із забуття величні і трагічні сторінки нашої історії, герої землі нашої. Доживемо до тих часів, коли це святе місце буде пошановуватися не тільки місцевими жителями, фахівцями чи окремими патріотами, а всією Україною. 

Дарма офіціозна наука “радянської школи” до сих пір вважає, що державність на теренах України виникла лише за часів Київської Русі. Історики Йордан Гето-Готський, Прокопій Кесарійський та інші свідчать, що хоч антами управляє народне зібрання – Віче – і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно, але на час загальної небезпеки вони обирали царя, авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож. Відомі імена інших царів антів – Мезамира, Ардагаста, Мусокія та інших, але що ми знаємо за них?. Йордан свідчить, що анти мали спадкову царську владу.

М.Ю.Брайчевський вважає, що політичне об’єднання антів нагадувало структуру об’єднань Західної Європи – Карла Великого, бургундів, вандалів, готів. Держава ж антів, за даними Павла Диякона у V ст. охоплювала значну площу від Дону, Чорного моря до рік Вісли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії, тобто була значно більша за територію сучасної України. Якщо врахувати досвід організації війни скіфів з перським царем Дарієм, то можна припустити, що така форма державного об’єднання - з організованим військом та участю населення у політичному житті за одночасного суттєвого впливу Волхвів (що залишилось від прадавньої Аратти) - вже давно була більш-менш типова для наших Предків. В основі її лежить самоврядування та народне Віче, що базуються на Звичаї та духовному впливі Волхвів, тобто твердження щодо відсутності державності на теренах України до Київської Русі є не тільки не переконливим, а, навпаки, направленим на замовчування і перекручення нашої давньої і прадавньої історії. Можливо саме відсутність дійсного самоврядування та втрата визначальної ролі Віча, Звичаю та Предківської Віри у повсякденному житті українців призвели нас сьогодні до кризи духовності, а відтак і до всіх інших негараздів.

 

Тож знаймо, шануймо і відроджуймо свою РІДНУ історію та її героїв… 

 

 

Бож, Боз, Бус (р. н.319 - п. бл. 375) - князь Антського союзу кінця IV ст. Легендарний правитель давніх часів: в «Слові о Полку Ігоревім» згадуються готські пісні «про час Бусів».