23 - 02 - 2019

3 липня - День Великої Перемоги князя Святослава над Хазарським каганатом!

3 липня 964 року військо князя Святослава Ігоревича (Хороброго) розгромило військо хазарське та знищило столицю іудейського Хозарського Каганату Ітиль. Столиця іудейської Хазарії була  зруйнована, потім були взяті і зруйновані ключові фортеці Хазарії, що складали основу її паразитарної влади.

За свідченнями середньовічних мандрівників, основною статтею доходів каганату, крім посередництва і лихварства, протягом всієї його історії була работоргівля. Регулярні набіги на сусідні землі давали хазарам рабів, яких продавали по всьому світу.Посилюючи вплив на слов'янських землях за допомогою побудови нових фортець, хазари здійснювали свої набіги на слов'ян все частіше і частіше, обкладаючи їх даниною ...

Ця воістину грандіозна перемога стоїть у низці найбільш значущих подій слов'янської та світової історії.

Результати походу Святослава проти паразитарного каганату були абсолютно виняткові:
- шляхи на Схід були розчищені
- Крим став належати Київській Русі
- цілий низка сателітів Хозарії перестали бути для Київської Русі ворожими
- звільнилися від іудейського гніту і низка європейських держав.

Також свято 3 липня відоме, як День пам'яті Князя Святослава (942-972). У цей день у слов'ян прийнято проводити ритуальні поєдинки, і славити рідних Богів. Воїнські посвяти теж краще всього проводити теж в цей день.
Святослав, Великий Київський Князь – Рідновір! Він вів грандіозну війну з Візантією і зневажав релігію своєї матері Ольги - християнство. Він розсунув землі свої від хазарської Білої Вежі на Волзі, до Балканських земель на Дунаї. Печеніги були зламані і відкинуті, а розпочате проникнення чужинсько-єврейського християнства в Київську Русь було жорстко зупинено.

Багато нових земель приєднав до Київської Русі Князь Святослав.У війні з Візантією Святослав провів битву, яка зараз носить героїчний характер.10 тисячам Русьскую війська протистояли 100 тисяч візантійських солдатів. Саме тоді були вимовлені слова, що стали згодом легендарними:

Не осоромимо Землі Руській, ляжемо тут кістьми.
Мертвим немає сорому. Якщо побіжимо осоромимо себе.
Будьмо ж сильні. Якщо моя голова ляже, подбайте про себе.

Відповідали йому вої:

Де твоя голова ляже, там і ми свої голови складемо.

Значення розгрому Хазарії для Русі:

 Головним досягненням походу стало те, що Київська Русь повернула собі незалежність. Свободу від данини, свободу від данини військом для Хозарських походів. Кінець работоргівлі в регіоні і набігів на Київські землі з метою захоплення рабів. Хозарський каганат був знищений. Кінець Хозарії означав об'єднання в єдиній державі, Київської Русі, здебільшого східнослов'янських племен. Під час походу були розтрощені й залежні від каганату землі булгар, буртасів, ясів і касогів. Влада хазар була розгромлена не тільки в центрі Хазарії, а й на її околицях. Кінець Хозарії означав вільний проїзд Русі в Каспійське море, Хорезм і Закавказзя. Русь відкрила собі вільну дорогу на Схід. Торговельні зв'язки Києва зі Сходом зміцнилися, завдяки усуненню посередників Хазарії.

Знищення Хазарії, керівництво якої сповідувало іудаїзм і підтримувало його серед підвладних і навколишніх народів через поширення вигідного для їх світогляду - поневолення, рабства, покори та переваги іудеїв, означало зняття кайданів найбільш тяжкого гноблення - духовного, яке могло погубити основи яскравого, самобутнього духовного життя слов'ян та інших народів Східної Європи.

Похід князя Святослава, що супроводжувався, як повідомляють східні джерела, розоренням мусульман, на довгий час призупинив проникнення мусульманства в Поволжі. Перемога князя Святослава означала, що верховенство над кочовими народами Причорномор'я і Прикаспію від хазарського кагана перейшло до київського князя. Тому в поході що відбувся в 967 році Святослава на Дунайську Болгарію беруть участь на його стороні угри і печеніги.

Київська Русь виявилася наймогутнішим і послідовним ворогом іудейського хазарського каганату. Майже півтора столітня визвольна війна східних слов'ян проти хазарського каганату була завершена походом київського князя Святослава. Розтрощивши основні військові сили каганату на чолі з каганом і зруйнувавши основні опорні вузли хозар на Середній і Нижній Волзі, на Північному Кавказі та Нижньому Дону, київський князь Святослав Хоробрий позбавив влади і торгово-лихварську верхівку Хазарії, основи їх паразитичного існування. Хазарське царство зникло як дим відразу ж після ліквідації основної умови його існування: військової переваги над сусідами і тих економічних вигод, які доставляло володіння найважливішими торговими шляхами між Азією і Європою ...

Велична Перемога Святослава над іудейською Хазарією, безперечно, не єдина заслуга Великого Князя перед Руссю. Святослав до сих пір лишається загадковою історичною постаттю, та те, що ми знаємо про нього зараз не лишає сумнівів – це найвидатніший Князь в історії Київської Русі.

Князь Святослав – син  князя Ігора та княгині Ольги. За відомими нам нині джерелами народився він 942 року. Вже з раннього дитинства виховували його як майбутнього князя і воїна. Його вихованням займався варяг Асмід, який навчав його як володінню зброєю, так і вкладав в нього волю, таку необхідну для майбутнього князювання. Другим наставником Князя був Свенельд. Він навчив Святослава бути не лише хоробрим і сильним воїном, а і відмінним стратегом.

У 945 році від рук древлян гине батько Святослава Ігор, і 3-річний хлопчик стає формальним князем. В силу віку Князя фактичне правління Київською державою лежало на плечах княгині Ольги. Вона прагнула помститися за вбивство чоловіка і пішла війною на древлян. Саме ця війна і стала першою війною Князя. Вже у чотирьохрічному віці Святослав впевнено сидів у сідлі.За давнім звичаєм лише князь міг розпочати битву. Чотирирічний Святослав кинув списом у древлян. Дружина нарікла це «першим ударом князя» і як свідчить Повість Временних Літ Свенельд тп Асмід сказали тоді „Князь уже начал; последуем, дружина, за князем“. Силами дружини (війська) покійного князя Ігора , древляни були підкорені.

Самостійне правління Князя розпочалося в середині 10 ст. Символічним початком його правління була відмова приймати так нав’яуване матір’ю християнство. У 955 році Ольга прийняла християнство і намагалася обернути до нього юного Святослава. Та незважаючи на свій молодий вік, Князь відмовлявся раз за разом, пояснюючи що не русська це віра – «для неверующих вера христианская юродство есть»(часто ці слова приписують апостолу Павлу, та не маючи достовірних тому доказів не варто відкидати варіант авторства Святослава). Князь чудово розумів не лише Родове значення слов’янської віри (популярний термін «язичництво» був запропонований християнами для позначення «іновірців»). Святослав усвідомлював, що народ миттєво відвернеться від нової віри. Тим більше нікому б не сподобалася роль раба божого натомість ролі дитини.

З приводу антропологічного та фізіологічного типу Князя ми маємо єдине і вельми достовірне твердження, яке ми бачимо в спогадах візантійського часописця Лева Диякона. Він описує Святослава так: «Показался и Сфендослав, приплывший по реке на скифской ладье; он сидел на веслах и греб вместе с его приближенными, ничем не отличаясь от них. Вот какова была его наружность: умеренного роста, не слишком высокого и не очень низкого, с густыми бровями и светло-синими глазами, курносый, безбородый, с густыми, чрезмерно длинными волосами над верхней губой. Голова у него была совершенно голая, но с одной стороны её свисал клок волос — признак знатности рода; крепкий затылок, широкая грудь и все другие части тела вполне соразмерные, но выглядел он хмурым и суровым. В одно ухо у него была вдета золотая серьга; она была украшена карбункулом, обрамленным двумя жемчужинами. Одеяние его было белым и отличалось от одежды его приближённых только заметной чистотой.» Такий опис безперечно дає підстави свідчити про слов’янський, близький до арійського типу, вигляд і генотип(а як наслідок і фенотип) Великого Князя.

Що ж з приводу норову Святослава, за всіма відомими джерелами, він відрізнявся скромністю та простотою. Навіть у далеких походах Святослава важко було відрізнити від воїнів, що йшли з ним. Спав він на кінській копні, із сідлом під головою. Ніколи не возив із собою шатрів чи повозок з харчами та одягом. Дружина Князя поважала його, адже ніколи він не ховався в боях за спинами своїх вояк. Ніколи не відступав, але і не приносив марних жертв. Відмінною рисою Князя була відома і шляхетна традиція перед походом слати ворогу листа із текстом «Іду на Ви». Нагадаю, що Ви – не вираз поваги до ворога(в цьому немає ані сенсу, ані логіки). У давньослов’янській(або давньоруській) мові слово Ви – значило Тьму. Відповідно вираз «Іду на Ви» не має жодного відношення до поваги свого лютого ненависного ворога.

Окремо варто зупинитися, безперечно, на військових досягненнях Князя Святослава. Найбільш відомі походи війська Святослава – похід на Хазар 964 року та  війна із Візантією.

Святослав Хоробрий був могутнім стратегом та прагнув усіма силами зміцнити тогочасну Русь. Для виживання народу, чисельність якого постійно росла, необхідно було розширювати кордони його існування. Війна з Хазарами не була забаганкою зверхнього та самозакоханого князя. Це був необхідний крок як для закріплення свого авторитету серед інших земель, так і для забезпечення виживання свого народу в усіх сенсах. Окрім того, Хазарія була відома своєю кровожадністю Всіх полонених хазари перетворювали на рабів і продавали, як худобу. Найбільш від їхньої жорстокості потерпали сусідні в’ятичі. Хазари брали з них дань,а непокірних калічили чи робили рабами. 964 року Святослав атакував Хазарію. Після майже двох років кровопролитних битв, Хазарія (ісламське царство) була знищена. А завойовані території були довгий час закріплені за Святославом. Згодом вісля цього, Святослав захоплює в»ятичів. Деякі історики припускають можливість військового союзу Святослава із грецькими правителями,та достовірних даних про це ми не маємо до сих пір.

Болгарські походи Святослава, центром яких сала русько – візантійська війна 970го – 971го років, стали ще одним підтвердженням військової могутності та політичного авторитету Князя. Він весь час вів активну і продуктивну зовнішню політику на засадах рівноправ’я з країною-союзником. Він ніколи не переймав чужого і не віддавав свого. У 970му році між тогочасною Болгарією та Візантією виник потужний конфлікт, єдиним рішенням якого могла стати і стала війна. Та самотужки Візантія не мала шансів перемогти.  Візантійський імператор Нікіфор Фока прагнув заручитися підтримкою Держави Русської, і отримати перемогу чужими руками. Князь Святослав обрав найбільш вигідний Русі шлях. Він погодився допомогти у війні, але разом з тим уклав домовленість з візантійським послом Калокіром кинути імператора з трону.  Ще однією чудовою рисою правління Святослава була неймовірна здатність вести війни міжнародні, і водночас захищати території вже усталеної на той час Русі. Підтвердженням цьому є битви з печенігами. З часом, імператора Нікіфора було скинуто, а між новим імператором Іоаном та Болгарським царством було укладено хиткий мир. Центром земель Святослава був Переяславець(Переяслав). Стратегічно важлива точка, яку Святослав вирішив взяти під своє правління. Для цього необхідно було вдертися у володіння болгар. У той же час Святослав заключає мир з Болгарією, та таким союзом здійснюється потужна атака на Візантію. Візантія із Руссю володіли рівними силами, і винкла необхідність переговорів. Усвідомлюючи перспективу повного краху Візантії в майбтньому, Іоан пішов на компроміс зі Святославом. Візантія мала забезпечити хлібом воїнів Святослава на 2 місяці та укласти торгівельні відносини. В замін Святослав забирав свої війська з Болгарії. Загинув Святослав Хоробрий від рук печенігів, зокрема від рук князя Куря. Після його гибелі до влади прийшли його сини – Володимир, Ярополк та Олег.

Дослідивши ту незначну кількість інформації, яку ми маємо про Князя, неможливо не захоплюватися його відданістю Рідній землі та своєму народу. А також своїй Вірі. Ця велика людина всіма силами боролася за могутність Русі, і навряд є в нашій історії людина більш достойна і віддана своєму Роду. Тривалий час його постать навіть не згадувалася в підручниках з історії. Та ми не маємо права забувати таких людей.

Земний уклін Тобі, Княже!

 

Зі святом, побратими!