15 - 12 - 2017

У 2017 році УВК виповнилося 100 років ! Вітаємо наших славних козаків!

Українське Вільне Козацтво (УВК), або, скорочено, – Українське Козацтво (УК) створено в Україні у 1917 році.

Українське Національне козаче товариство (УНАКОТО чи УНКТ) – 1920-1936 рр.

Українське Національне козаче товариство (УНАКОТО чи УНКТ) діяло як суспільна і військово-виховна організація української еміграції. Організації Українського Козацтва діяли в Сербії, потім у Криму – Козацьке Православне Братство під проводом члена Генеральної Ради отамана Сахна-Устимовича...

З вересня 1920 р. у м. Берліні розпочала свою діяльність закордонна організаційна група Українського Національного Вільнокозацького Товариства на чолі з Іваном Полтавцем-Остряницею, на базі якої у січні 1923 р. було створено Українське національне козацьке Товариство (УНАКОТО чи УНКТ). Ініціатором створення товариства та його першим отаманом (до 1942 року) був Іван Полтавець-Остряниця. Він намагався згуртувати консервативні сили еміграції і очолити їх з метою відновлення незалежності України на засадах гетьманської авторитарної влади. Головною метою товариства було згуртування «лицарськи-національного», активного і творчого вояцтва, виховання свідомих борців за волю України. 

У своїй діяльності товариство використовувало традиційні козацькі організаційні форми, принципи та цінності, для його ідеології були характерні певні тоталітарні риси: військова диктатура, превалювання державних інтересів над принципами свободи слова, приватної власності та персональних свобод.
УНАКОТО як колись задунайські козаки творило козацтво на чужині: в Німеччині, Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, навіть Марокко. УВК в діаспорі було визнано Урядом Української Національної Ради УНР в екзилі. 
 З березня 1921 року місцем перебування його штабу стало м. Мюнхен (Баварія). У 1923-1924 роках УНКТ видавало в Мюнхені свій друкований орган – ілюстрований місячник «Український козак».

1 липня 1926 р. УНАКОТО видало перший універсал до українського козацького народу, підписаний І.Полтавцем-Остряницею, де той проголошується Гетьманом і Національним Вождем усієї України обох боків Дніпра та військ козацьких і запорозьких. Універсал побачив світ після смерті Симона Петлюри і за його формулюванням І.Полтавець-Остряниця став наступником Головного Отамана. Полтавець-Остряниця був проголошений диктатором Української Народної Козацької Республіки.

Український Народний Козачий Рух чи по іншому Українське Вільне Козацтво (УВК УНАКОР) – 1936-1947 рр.
В той час УВК включала вісім кошів: в Болгарії, Австрії, Німеччині, Чехословаччині, Марокко, Польщі, Канаді і на Україні (Повстанський кіш). Всього організація нараховувала близько 40 тис. членів. На території Польщі знаходився кіш в 1500 козаків, які об’єднувалися в чоти, сотні і полки. Польський кіш очолював кошовий отаман генерал-хорунжий Армії УНР Іван Волошин-Берчак. На Волині кошовим був контр-адмірал Армії УНР Савченко-Більський. До Волинського коша входили три полки: в Ковелі (отаман полковник Армії УНР Захар Дорошенко), в Дубно (отаман полковник Армії УНР Наум Тадієв), в Луцьку (отаман полковник Армії УНР Павло Мінченко). У жовтні 1938 року генерал-хорунжий Іван Волошин-Берчак був Генеральним писарем УВК, а генеральним хорунжим – Бондаренко.

З початком Другої світової війни Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини – лобіював українську самостійність на умовах Берестейського миру. Берестейський мир — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську). Угода визнавала УНР як самостійну державу. Німеччина та Австро-Угорщина давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.

Договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини.

Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір. 
Але у ході Другої світової війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.

У 1942 р. І.Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. З цього часу УВК очолив генерал-хорунжий Іван Волошин-Берчак, а начальником штабу козачих частин УВК став козак-кубанець Іван Цапко. 
 

Після загибелі І.Волошина-Берчака у 1942 році на Волині в бою проти радянських партизанів УВК очолив колишній командувач Української Галицької Армії та Армії УНР генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко (з 25 червня 1941 р. Михайло Омелянович-Павленко очолював у Кракові Українську генеральну раду комбатантів). У 1943 році М.Омеляновичем-Павленком у м. Празі (нині Чехія) було створено Станицю Запорозького Козацтва. Після закінчення Другої світової війни М.Омелянович-Павленко посів пост міністра військових справ Уряду УНР в екзилі.

У 1944-1945 рр. УВК очолював полковник Армії УНР Павло Терещенко. У 1945 році в реєстрах УВК налічувалося до 10 тис. козаків. До складу УВК тоді входили такі військові формування: Козацький загін УВК полковника Армії УНР Павла Терещенка, Запорозький Загін полковника Армії УНР Андрія Долуда, Окремий загін сотника Армії УНР І.Миколаєнка, Запорізька бригада УВК на Дніпропетровщині полковника Івана Полтавця-Остряниці.

У березні 1945 р. у м. Веймарі (Німеччина) було створено Український Національний Комітет (УНК) «як єдиний представник українського народу» під головуванням генерал-хорунжого Армії УНР Павла Шандрука. З 22 лютого 1945 р. Павло Шандрук розпочав формування Української Національної Армії (УНА). До складу цієї української визвольної армії планувалося зібрати всіх українців, що боролися в складі німецьких збройних сил. Військові сили УНА планувалося зосередити в Австрії.

На пропозицію Президента Української Народної Республіки в екзилі Андрія Левицького та інших провідних політичних діячів командувачем УНА було призначено Павла Шандрука, а начальником штабу – генерала Аркадія Валійського. Пізніше генерал-полковник Павло Шандрук вступив до складу УВК і був обраний його почесним головою, по завершенню війни він був призначений керівником ресорту (формування кошторису) військових справ Уряду УНР в екзилі. 
 

З військових формувань УВК, які у березні 1945 р. увійшли до складу УНА, розпочалося формування 2-ї Української дивізії УНА, командиром якої був призначений полковник Петро Дяченко, який у той час командував третім українським пішим полком. 7 травня 1945 р. командувач УНА Павло Шандрук підвищив полковника Петра Дяченка до звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Наступного дня бригада П.Дяченка потрапила в оточення. Її воякам довелося пройти понад 200 км територіями, які вже були зайняті Червоною армією. Менше третини вояків 2-ї Української дивізії потрапило в американську зону, інші загинули або потрапили у полон. Кілька десятків вояків дивізії сховались у лісах Судетського Підгір'я, пізніше вони досягли Олесницького повіту, встановили контакт із сіткою ОУН(б), що діяла в Нижній Сілезії (очолював її Роман Коза – "Богун") та ще декілька років вели боротьбу. До 1945 р. в реєстрах УВК налічувалося до 10000 козаків.

Після Другої світової війни УВК продовжило свою діяльність головно в Німеччині та Австрії в таборах переміщених осіб. До 1948 року Станиці УВК діяли в таборах: Регенбург, Міттенвальді, Байронт, Ерлянген, Ашафенбург, Інгольштадт та інших місцевостях. Організаторами Станиць УВК були генерал-хорунжий Армії УНР Валентин Трутенко, полковник Армії УНР Вукола Дітель і професор Яков Моралевич. Станичним отаманом Станиці УВК в Міттенвальді (ФРН) був генерал Палій-Неїло, його заступником – Антін Кущинський, а станичним писарем інж. Ів.Пояшник.

Українське Вільне Козацтво (УВК), або скорочено: Українське Козацтво (УК) – з 1947 р. – по наш час.
Закінчення світової війни, розселення української еміграції з європейських теренів, а також зменшення популярності мілітарних ідеологій упродовж 1948-1960 зумовили припинення в Європі активної діяльності УВК, яке діяло як станова парамілітарна громадська, не політична і не партійна організація. З 1947 УВК видавало свій неперіодичний друкований орган — бюлетень «Вільне Козацтво». У цей час УВК займалося лише культурницькими справами.

20 жовтня 1947 р. Президентом УНР в екзилі Андрієм Левицьким на найвищому державному рівні за поданням міністра військових справ Уряду УНР в екзилі М.Омеляновича-Павленка було встановлено державну нагороду УНР в екзилі «Хрест українського козацтва». Згідно Статуту Хреста українського козацтва ця відзнака встановлена «щоб відзначити видатних громадян і борців за волю України та зберегти в пам'яті нащадків згадки про славетну боротьбу українського вільного козацтва в часі з березня 1917 р.» Головну нагородну раду Хреста українського козацтва формувала Генеральна управа Українського Вільного Козацтва, а голову та секретаря Головної нагородної ради затверджував Президент УНР за поданням військового отамана УВК.

У 1952-1967 рр. Військовим отаманом УВК був полковник Армії УНР Іван Цапко. У 1960 р. в США під проводом Івана Цапка утворилася перша станиця УВК. Ця подія дала початок розширенню мережі осередків УВК в США, Австралії, Канаді та Бразилії. До поч. 80-х рр. було створено 52 станиці УВК.

У 1964-1980 рр. УВК видавало у м. Чикаго (США) свій друкований орган часопис «Українське Козацтво». У 1982 році часопис «Українське Козацтво» був відновлений у м. Торонто (Канада).

У 1967-1971 рр. Військовим отаманом УВК був підполковник Армії УНР Віктор Дяченко (м. Чикаго, США).
У 1971-1973 рр. Військовим отаманом УВК був підполковник Армії УНР Антін Кущинський (м. Чикаго, США).
У 1974-1976 рр. Кошовим отаманом УВК був Генеральний значковий УВК інж. Антін Кущинський, який одночасно виконував обов'язки голови Генеральної булави УВК.

У 1977-1979 рр. Кошовим отаманом УВК був інж. Петро Коршун-Федоренко (м. Торонто, Канада). У цей же період Генеральним суддею УВК був осавул УВК магістер права Ярослав Савка, а Генеральним контролером УВК – підполковник УВК Іван Ільков. 
18 cічня 1979 року в часовні куреня ім. Петра Дорошенко митрополіт Петро Хомін і протоієрей Федір Легенюк у присутності Кошового отамана УВК генерального значкового Петра Коршуна-Федоренка, генерального хорунжого Петра Петренка та полутора сотен козаків освятили прапор УВК. На прапорі, над образом св. Покрова – напис: «Надія на Бога», під образом – «А лицарство наше!» Ці пророчі слова великого гетьмана Богдана Хмельницького – девіз Українського Вільного Козацтва.

У 1980-1982 рр. УВК очолював Кошовий отаман УВК Генеральний значковий УВК інж. Михайло Ковальський (м. Калгарі, Канада), який був обраний Великою Козацькою Радою

30 березня 1980 р. Рішенням цієї ж Великої Козацької Ради Почесним отаманом УВК було обрано Генерального бунчужного УВК інж. Антона Кущинського, Генеральним суддею УВК – осавула УВК Ярослава Савку, Генеральним контролером УВК – підполковника УВК Івана Ількова.

У 1983-1993 рр. УВК очолював Кошовий отаман УВК Генеральний значковий УВК Валентин Різник, який був обраний Великою Козацькою Радою 22 березня 1983 р. Рішенням цієї ж Великої Козацької Ради Генеральним суддею УВК було обрано осавула УВК Теодосія Волошина, а Генеральним контролером УВК – адміністративного сотника УВК Миколу Топольницького. 

Наказом Кошового отамана УВК Валентина Різника від 8 травня 1983 р. було призначено:
- Наказним Кошовим отаманом та Головою Генеральної булави УВК полковника УВК інж. Володимира Папірчука;
- Наказним Кошовим отаманом та Головою Гонорової Ради УВК полковника УВК Петра Войновського;
- Отаманами Паланок УВК:
Канада, Схід – сотника УВК Йосипа Іваха-Байду;
Канада, Центр – осавула УВК Дмитра Жилу;
Канада, Захід – адміністративного хорунжого УВК Степана Липського;
Австралія – осавула УВК інж. Юрія Одлигу;
Бразилія – хорунжого УВК Богдана Білинського;
Європа – сотника УВК Богдана Шарка. 
 (Паланкові отамани на Америку бути призначені іншим наказом).
- Начальником Канцелярії Генеральної Булави УВК – сотника санітарної служби УВК Ірину Різник.

З 1993 року по наш час УВК очолює почесний Кошовий отаман УКВ генерал-осавул УВК Йосип Івах Д.Байда (м. Торонто, Канада).