19 - 11 - 2018

У Гонтівці на Вінниччині постане меморіал на честь одного із провідників повстання "Коліївщина" Івана Гонти та інших гайдамаків

У Гонтівці на Вінниччині постане меморіал на честь одного із провідників повстання "Коліївщина" Івана Гонти та інших гайдамаків - учасників цього національно-визвольного руху!

Ділюся товариство гарною новиною. Доля посилає мені можливість допомогти усіма силами втілити в життя ще одну святу українську справу. Сьогодні постійна комісія з питань освіти, культури, сім’ї та молоді, спорту і туризму, духовності та історичної спадщини Вінницької обласної Ради одноголосно підтримала ініціативу-звернення Гонтівської сільської і Чернівецької райнної рад та мої депутатські пропозиції щодо увічнення пам'яті про героїчний подвиг Івана Гонти та гайдамаків - учасників повстання "Коліївщина" 1768 року, які були страчені поляками у с. Серби (нині Гонтівка) Чернівецького р-ну Вінницької області.

Цього року 250 років від часу національно-визвольного повстання українців проти іноземної окупації України, яке відбулося під гаслами за відновлення незалежної української держави - Гетьманщини, за соціальну і національну справедливість. Це повстання - одне із найбільших у Європі, оспівав наш Кобзар Тарас Шевченко у своїй творчості, зокрема присвятив поему "Гайдамаки". Дата визначна, входить до переліку пам'ятних дат, затверджених Постановою Верховної Ради України, тож є усі підстави гідно її відзначити.

 

На засіданні комісії виступив сільський голова Гонтівки Михайло Бей, який розповів, як вони намагалися починаючи з 2002 року втілити цей задум у життя, але ніяк не вдавалося з різних причин. На мою думку через те, що не було волі влади на обласному рівні довести цю справу до успішного завершення. В селі біля місцевої школи є старе погруддя Івану Гонті ще з радянських часів, у Вінниці є вулиця названа в ті ж часи на честь нашого славного провідника. Своїми силами селяни спільно з владою місцевою насипали в селі високу могилу, підготували місце для майбутнього величного монументу, селяни також усією душею хочуть вшанувати наших героїв-гайдамаків, які загинули мученицькою смертю у їхньому селі, де очевидно і поховані їхні останки. І я серцем і душею поділяю цілком їхні патріотичні поривання.

Керівництво Чернівецької районної ради і Гонтівської сільської ради запевнило, що підтримає проект фінансово і організаційно, але їхніх коштів недостатньо. Тепер чекають підтримки з області. Проект монументу і благоустрою території навколо нього є. Треба лишень порадитися з чого почати і як поетапно усе зробити, встигнувши на відкриття цьогоріч!

 

Від комісії я запропонував такі пункти, які одноголосно були схвалені моїми колегами-депутатами:
1. Підтримати звернення Чернівецької районної ради і Гонтівської сільської ради.
2. Доручити Управлінню культури і мистецтв Вінницької обласної та Чернівецької районних державних адміністрацій за участі місцевої влади і громадськості підготувати план урочистих заходів з відзначення у 2018 році 250 річчя повстання "Коліївщина" у Вінницькій області, зокрема у с. Гонтівці.
3. Доручити Вінницькій облдержадміністрації підготувати проект рішення про співфінансування з обласного бюджету спорудження монументу на честь Івана Гонти та інших гайдамаків у с. Гонтівці з нагоди 250-річчя повстання "Коліївщина", благоустрою навколишньої території. Чернівецький район, як і сільська рада зроблять свій фінансовий і організаційний внесок, крім того, плануємо залучити спонсорські кошти, адже загальна вартість проекту орієнтовно 600 тис. грн.
4. Від комісії ми також рекомендували Гонтівській сільській раді підготувати проект для участі в обласному конкурсі для територіальних громад області, як додаткове джерело фінансування.

Отже - це перший крок до втілення цієї святої справи. Про деталі інформуватиму пізніше. Треба зробити багато організаційних кроків, але твердо вірю, що ми здолаємо цей шлях! А тепер трішки нагадаю історії про Івана Гонту: він другий після Максима Залізняка керівник українського гайдамацького руху, один з очільників Коліївщини, повстання, яке поширилося на терени усієї Правобережної України, Волині, Поділля, Вінниччини зокрема. Після взяття Умані повстання розгорталася, і лише спільні і підступні дії окупантів: московитів і поляків змогли зламати переможну ходу повстанців. Російське військове командування надало полякам військову допомогу в боротьбі з гайдамаками. Повстання було жорстоко придушене після підступного захоплення провідників. Полковник Гур'єв наказав покарати Ґонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Ґонтою — як піддані Речі Посполитої — були передані польському коронному командуванню (галицькому старості Францішеку Ксаверію Браницькому). Їх стратили у селі Кодні поблизу Житомира та в селі Серби (нині село Ґонтівка).

З Гонтою поводилися особливо жорстоко та принизливо. Його майно було конфісковано на користь самого генерала Кречетнікова, жінка та доньки покарані тілесно та відправлені у заслання, його самого жорстоко били аж до того дня, коли передали, як польського підданого, разом з іншими полоненими повстанцями польській владі. Слідство тривало місяць, Ґонту тримали в кайданах у сирій ямі та при допитах застосовували тортури. Після чого йому було зачитано дійсно варварський присуд: протягом 10 днів кат повинен був дерти кожного дня пояс шкіри з хребта, 11-го дня відтяти обидві ноги, 12-го – обидві руки, 13-го – вирвати серце, а 14-го відтяти голову й пошматувати тіло так, щоб його частини були прибиті на шибениці у 14 найбільших містах Правобережної України. Така страшна кара повинна була вселити страх у серця непокірних українців.

Полонених Залізняка й Ґонту після жорстокої екзекуції (кожному дісталося по 300 ударів) кинули до ями. Судив ватажків особливий інквізиційний трибунал у селі Серби поблизу Могилева-Подільського, який після 10-денних знущань виніс присуд. Залізняка московити заслали на довічну каторгу до рудників Нерчинська в Сибір. Ґонту засудили до страти польські представники.

Шляхтич Дуклан-Охотський залишив свідчення про виняткову мужність ватажка повстання під час страти: «Ґонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче направлявся до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Ґонта сказав: «От, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить!». Бачачи, що безприкладна мужність Ґонти справляє на присутніх протилежний ефект, генерал Браницький наказав уже на третій день відтяти йому голову і вирок виконувати на трупові. Страта Ґонти відбулася у першій половині липня 1768-го року. Єдиного сина Ґонти гайдамацький сотник П. Уласенко зумів вивезти до Молдови.

Хіба не героїчна і мученицька смерть, хіба не заслужив Іван Гонта і його побратими гідної поваги і шани від нас - нащадків?! Гонта мав усе - шляхетство, статус, повагу, але коли його народ повстав, він не вагаючись приєднався до лав повстанців і віддав служінню своїй нації себе до останнього подиху, пожертвуваши усім. Гонта прожив славетне життя і зберіг свою гідність навіть у смерті.

Тарас Шевченко у поемі "Гайдамаки" так описав несправедливість цієї ситуації: Нема Ґонти; нема йому 
Хреста, ні могили. 
Буйні вітри розмахали 
Попіл гайдамаки, 
І нікому помолитись, 
Нікому заплакать.

Де Ґонти могила,— 
Мученика праведного 
Де похоронили? 
Де Залізняк, душа щира, 
Де одпочиває? 
Тяжко! важко! Кат панує, 
А їх не згадають.

Ми гордимося нашими Героями - учасниками повстання Коліївщина, які піднялися за кривди народні, за справедливість, за гідне і незалежне життя на рідній землі! І таким святим для нас місцем є с. Серби на Вінниччині, де має постати гідний героїзму і мужньої самопосвяти Гонти та інших страчених гайдамаків монумент на роки.

В.Барцьось