16 - 10 - 2019

КОЗАК ІВАН БОГУН ПРО "БРАТЕРСТВО" ІЗ МОСКОВИТАМИ

"У народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі, у них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може, і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб у ньому не мати нічого, а тільки рабствувати...

Самі вельможі та бояри московські титулуються звичайно рабами царськими і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки або за їх назвою крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за невідомими у світі правами та привласненнями продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скоріше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися із вогню в полум'я".

Промова Генерального Осавула ( вінницького і кальницького полковника) Івана Богуна в Чигирині 1650 року.

З книги "Історія Русів".

 

Постать видатного полководця нерозривно пов'язана з Сіверщиною. Обираючи між двома заклятими ворогами католиками ляхами і одновірцями мосоковитами, він найбільше нанавидів московське рабство. Тому узимку 1663/1664 рр. на Сіверщину Іван Богун прийшов в ранзі наказного гетьмана — як командувач правобережними козацькими полками, що були передані гетьманом Павлом Тетерею до складу армії короля Яна ІІ Казимира.

Але, як і належить справжньому козакові, Богун не бажав проливати козацької крові. Ляхи звинуватили його у небажанні битися з лівобережними козаками. Коли ж 17 лютого 1664 р. неподалік Новгород-Сіверського польські жовніри спробували заарештувати прославленого козацького рицаря, той вчинив відчайдушний опір і зустрів свою смерть як і личить герою — зі зброєю в руках.

От чиїм іменем треба називати українські вулиці, ось кого треба увіковічнювати у бронзі...

 

Аби знали нащадки, якого вони Роду!

 
Фото Володимира Барцьося.