22 - 10 - 2017

Патріотизм і Націоналізм

ГОЛОВНІ ЗАПОВІТИ СТЕПАНА БАНДЕРИ

Степан Бандера — здібний публіцист і теоретик українського націоналістичного руху. Головні його праці опубліковані в творі «Перспективи Української Революції». Видання ОУН, Мюнхен, 1978 р., 640 ст. У 1999 році в Києві вийшло друге видання цієї праці. 

Дуже багато його думок актуальні й нині. Їх іноді забувають, або свідомо перекручують. Наведу декілька, взятих з його «Слова до українських націоналістів-революціонерів за кордоном»...

 «Правильність шляхів і метод нашої політики ми мусимо постійно перевіряти на основі вислідів (результатів), направляти їх і удосконалювати». (1, ст. 77). 
«Концепція власної боротьби, власних змагань, власними силами — це єдина реальна визвольна концепція. Тільки вона може бути змістом української самостійницької політики і провідною настановою всієї політичної дії». (1, ст. 82). 
«Відкликатися на грандіозну революційну боротьбу цілого народу, на героїчні дії УПА, гордитися ними, бути його представниками — ще мало. Все це зобов’язує. Таки треба дати звіт з того, що кождий зробив на чужині (і в Україні) для визвольної справи». (1, ст. 96). 

«Не можемо виправдовувати недостатню активність і малі успіхи перешкодами, перелічувати їх, покликатися на свою добру волю і намагання чи вказувати на вину інших. Українській справі ні трохи не буде легше від того, що буде показано, хто наскільки винен, або коли в почутті спільної провини всі будуть солідарно мовчати й в один тон нарікати на труднощі». (ст. 97). 

«Нехай всі виправдовуються, як хочуть, але для ОУН, для її членів і всіх, хто почуває себе нерозривно зв’язаним з визвольною боротьбою в Україні і з її борцями, — для них не може бути жодного формального виправдання, доки не зробили всього можливого, щоб тільки справа стояла як слід.

Треба напружити всі сили, вжити всіх засобів, випробовувати всі способи і шляхи, підпорядковувати важливій справі всі другорядні чи тепер не істотні моменти — лише тоді можна сказати: «ми зробили все, що було можливо і в нашій силі». (16, ст. 97). 

«Перше основне лихо полягає в тому, що в нашому житті, якщо брати його як цілість, чи надто багато енергії, сил, уваги і часу пожирають внутрішні фронти, ворожнеча, взаємні поборювання між різними політичними середовищами». (1, ст. 98).

«Ця хвороба роз’їдає українське політичне життя, а брак серйозної самостійницької діяльности заповнюється гамором внутрішньої боротьби за неістотні речі. ...Мусимо кликати: панове, отямтеся! Борімся за суверенну державу, докладім до цього всі сили; а не сперечаймося за те, хто «суверенніший». Тепер треба боротися з ворогом з російсько-большевицьким поневоленням, треба йому протиставляти всі сили, на всіх відтинках, у всіх можливих формах». (1, ст. 105). 

«Справа ліквідації внутрішних фронтів, з’єднання всіх сил для самостійницької акції і визвольної боротьби — правильна і конечна. Її визначає цілий народ. Мусимо звертатися до загалу, до українського патріота». (1, ст. 108). 

«Відкидаємо тоталітарно-механічні методи тому, що уважаємо їх несумісними й недоцільними для нас, для нашого ґрунту. Механічно-тоталітарна метода... усуває всі інші діючі політичні середовища, насильно позбавляє їх можливости й діяти.

Кожну людську одиницю, яка хоче займатись творчою, керівною, ініціативною діяльністю, вона примушує увійти в свою тоталітарну систему або замикає перед нею дорогу, формує її методами примусу та насаджує своїх відданих людей на центральні, керівні пункти в усьому житті. Така система в довшій дії завжди шкідлива, бо через насильство, механічний, а не природний добір, через знищення свободи має в собі найбільше елементарні тенденції деправації, розкладу». (1, ст. 123). 

«Ми рішуче виступаємо проти засади відокремлення нашого руху і нашої політичної акції від решти українського організованого політичного життя й акції, засади двоподілу». (1, ст. 124). 

«Існування й дія різних політичних напрямків та організованих середовищ — це природне, нормальне явище, з яким ми погоджуємося, якому визнаємо рацію існування і не прагнемо його усунення». (16, ст. 126). 

«Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Другорядною справою є те, яку частину реалізуємо ми самі, яку — інші, а яку — спільно. Наш обов’язок — зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше». (1, ст. 127). 

Таких і подібних політичних думок, поглядів на важливі проблеми державного будівництва у працях Степана Бандери дуже багато. Його теоретичні праці необхідна й корисна лектура для кожного політичного діяча України.

Сильна віра Степана Бандери в своє провідницьке призначення, в необхідність жертовно жити, працювати й творити для України звучить у всіх його листах, публікаціях, ділах. Ця віра в себе, в свої спроможності давала йому ту силу колосальної енергії, яка відчувається у всій його діяльності.

Він непохитно вірив у визволення України і цією вірою запалював своїх друзів. І ця віра творила чудеса. Саме в цьому, я думаю, його велич і слава! 

З книжки Василя Кука, останнього головнокомандуючого УПА «Степан Бандера»

Безумовно, Степан Бандера для багатьох українських патріотів - справжній лідер нашого нац¡онал¡зму! Його заслуги великі!

Хоча, один мінус в його плідній діяльності можна відзначати - вихваляння християнства! Воно для України-Русі - п¡дла зброя жид¡в для духовно¡ окупац¡¡ Укра¡ни! Це очевидний факт, якщо проаналізувати сумні наслідки християнізації для Русі-України... А втім - і для більшості країн світу...