22 - 10 - 2017

Патріотизм і Націоналізм

Про силу й потребу захищати свою Землю!

"...Був у Мельниках селянин, що перед війною у поліції в Петербурзі служив. А через те і вважав, що він у селі найстарший і найрозумніший. Нап'ється самогону і задирається з усіма. Ви — каже — “хахли нєобразованиє!” Німці Україну видумали, а ви й собі за німцями! От повернеться на престол цар-батюшка — він вам покаже Україну!...

Одного разу Левадний, перед гуртом селян оповідав про Хмельниччину, а той п'яний підскочив і почав: “Ти — каже — що народ у “заблуждєніє” вводиш, крамоли всякої навчаєш! Богдашка Хмельніцкій “вєрноподданий бєлого царя” був, а ви — бунтовщики, на шибеницю вас усіх треба!”
Коли Левадний зауважив йому, щоб пішов проспатися краще, той підскочив і вдарив його по лиці. Левадний мовчки зняв з плеча “свого Люїса” і висадив в нього цілий диск набоїв.
Зібрався громадський суд. Прийшов на сход і Левадний з своїм кулеметом. На вимогу сільського отамана віддав йому “Люїса” і став спокійно чекати вироку. Злочинців в наших селах карають лише шомполом або кулею. Громада погомоніла, погомоніла і постановила: хочеш горілку пити — пий, а честі України і другого не зневажай. Левадний карі не підлягає.

Чи багато з поміж українців так реагує на образу своєї особистої чи національної чести? От ти служив між кавказцями. Чи тобі прийшло коли в голову зневажити гордість чи національний звичай підвладного тобі козака? Московські кадрові старшини залюбки били “морду” жовнірові москалеві, українцеві, полякові, але чи хтось із них відважився вдарити чеченця або кабардинця? — ніколи! Бо знав наперед, що той відповість на це вдаром кинджала, не турбуючися, що завтра за це його розстріляють.

Шістдесять років тягнулася нещадна війна між могутньою Московською імперією і горсточками кавказьких горців, але й переможені, вони гордо споглядали з своїх гір на переможців, як на щось нижче від себе і не спішили їм прислужуватися.

Москва не брала з них податків, не брала до війська, була задоволена, що вони не відновлюють боротьби. Часом голодний і обідраний, кавказець за жадні скарби не віддавав і не продавав прадідівських кинджала та шаблі і в цьому був весь секрет пошани до нього.

Племена, які налічували заледви кількасот тисяч людей, примушували переможного ворога шанувати свої звичаї, мову, релігію, а колиб кабардинців чи хевсурів було сорок міліонів — то повір мені, Москва із своїми шестидесяти міліонами — в решеті б у них танцювала!

А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясали колись мурами Царгороду! Навіть у свому бойовому гимнові він називає ворогів не інакше як ласкаво, “воріженьками”, які мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залінивий, щоб розбити їм голови.

К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби !!!

Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших “приятелів” шанувати їх — Україна ніколи не буде щасливою.
Я не згоджуюся з жидо-Христовим заповітом підставляти праву щоку, як тобі приліпять ляша по лівій...

Така засада для українців погубна! бо маємо таких "добрих" сусідів, що будуть бити поки влізе і соромно їм ніколи не стане, бо б'ють вони нас не для розваги, а тому, що їм потрібні багатства нашого краю..."

Юрій Горліс-Горський "Холодний Яр"