22 - 11 - 2017

Купальське НАШЕ свято та його спотворення жидо-християнством

 

Серед купальських пісень вже багато зіпсованих текстів, які втратили свій логічний зміст: “Купався Іван, та й у воду упав”, “Купала на Йвана!”... Чи помічаємо ми, співаючи, абсурдність цих слів?

Причиною багатьох непорозумінь у піснях, святах і обрядах стало, як відомо, насильницьке руйнування здорового народного глузду, що зробила чужа релігія і ворожа до народу церква. 

Так, у свідомості людей з віку в вік приживалися спотворені назви, зіпсовані слова пісень, перекручені імена. До таких “гібридів” належить і народна назва Купальського свята – ”Іван-Купало”, де поєдналося ім’я сонячного язичницького Бога Купайла з ім’ям юдея Йоханаана (Іоанна), відомого як “предтеча” християнства, а ще більше своєю кривавою детективною історією, яку тисячоліття переповідали попи в усіх християнських церквах для “пущего устрашенія народа”...

Тож, шановний читачу, погляньмо разом на цю біблійну байку, скинувши ярмо стереотипів мислення і озброївшись здоровим глуздом нашого українського народу.

Іван (Іоанн) Предтеча, як вчить християнська церква, має 6 свят на рік (?!), які відображають не стільки його прижиттєву діяльність, скільки “діяльність” до народження і після смерті!

Судіть самі. Перше свято – це Зачаття Іоанна Предтечі, яке відбулося (?!) 23 вересня – за шість місяців перед зачаттям самого Ісуса, про що відверто сповіщають віруючим християнські “Поученія”, календарі й самі попи в церквах. Матір’ю Іоанна була Єлизавета – рідна племінниця святої Анни (матері діви Марії), тобто простіше, двоюрідна сестра Богородиці. У християнському живописі відомий сюжет зустрічі двох вагітних – Марії та Єлизавети, де майбутній Іоанн зображений символічно, як він перебуває в лоні матері, а дві звізди Давида, накладені одна на другу, символізують майбутню спадкоємність Ісуса від Іоанна. На цих картинах чи фресках Марія благословляє Єлизавету.

Зазначимо принагідно, що в християнстві тільки три персони удостоєні свята Зачаття: Анна (зачала Марію), Марія (зачала Ісуса через “сошестя святого духа”), Єлизавета (зачала Іоанна). До того ж, всі три жінки – родички.

Свято Зачаття Іоанна виникло в 4 ст., але довго не визнавалося віруючими, лише через три століття його впровадили як обов’язкове.

Друге свято – Різдво Іоанна Христителя призначили відповідно через дев’ять місяців після зачаття – 24 червня. Це свято, як і попереднє, впровадили також в 4 ст. Саме цей день церква використала, щоб перекрити ним свято Української Віри – славлення Бога земної радості, кохання і шлюбу – Купайла. Постійно воюючи з народними звичаями, церква, будучи офіційною державною установою, спонукала святкувати чужу і незрозумілу подію з чужої історії, чи навіть швидше – чужої міфології.

Так коли піп з’являвся на Купальське ігрище, народ мусив заспівати щось ніби християнське, щоб уберегтися від гніву церковної й урядової влади. От і вставляли в пісні ім’я Івана, змінюючи священні тексти релігійних гімнів. Наприклад, пісня “Сьогодні Купала, а завтра Івана”, або “Купала на Йвана”. Саме через християнське прив’язування того Івана до Купайла народ втратив не тільки релігійні знання про сутність Купальського Празника, але й його календарну орієнтацію. Споконвіку Купайло святкувався в час літнього сонцевороту, який в Україні припадає на 20–21 червня. Через відставання християнського ортодоксального календаря святкування змістилося на 7 липня.

Третє свято – Усікновення голови Іоанна, яке відзначають (не святкувати ж !) 29 серпня. Це “свято” християнська церква впровадила в 5 столітті. Майже нічого не відомо про життя Іоанна Предтечі, окрім того, що він вів “благочестивий’’ спосіб життя, суворо засуджуючи всякі порушення Закону (тобто юдейської релігії), і що він христив Ісуса (значить Ісус не перший християнин?).

Одним із його подвигів стало постійне вмішування в особисте життя царя Ірода Антипи. Цей цар, прогнавши свою жінку, одружився з жінкою свого брата, за що Іоанн постійно йому дорікав і ганьбив. Нарешті це набридло новій жінці царя Іродіаді... На день народження Ірода донька Іродіади порадувала царя своїм танцем і веселістю. Вдоволений цар пообіцяв винагороду, якої вона забажає. Донька, намовлена матір’ю, зажадала... голову Іоанна, яку їй і принесли на блюді. Голова ще говорила: “не можна тобі мати жінку брата твого”. Тоді Іродіада почала колоти голкою язик Іоанна... Чи може людина із здоровою психікою створити подібну байку? Та ця байка ще не вся. Вибачайте, читачу, та мусимо переказати її до кінця.

Боячись, щоб Іоанн не воскрес, коли голову з’єднають із тулубом (?!), Іродіада закопала голову на своєму подвір’ї. Учні поховали тільки тіло Іоанна Предтечі. За звичаєм юдеїв усі сумні події мають відзначатися суворим постом. Тому і в християн 29 серпня – суворий піст. Але мало того, народна фантазія витворила ще й додаткові обмеження: не зрізати в цей день ніяких овочів, нічого круглого, що б нагадувало голову (капуста, кавун та ін.). Все це – результат попівської пропаганди і залякування народу “карою божою”. Подумайте тверезо: якщо навіть така історія могла бути в дійсності дві тисячі років тому в чужій державі серед чужих царів, то при чому тут українці ?! Небажання мислити самостійно викликає сумнів, чи здатні ми колись виплутатися з лабіринтів чужої пропаганди. Вірити в подібне – це просто не поважати себе!

Четверте свято – це продовження детективної історії, яка має назву Перше і Друге Знайдення Голови Іоанна Предтечі. Одна з служниць Ірода, на ім’я Іоанна (Іванна), бачила, де Іродіада закопала голову. Вона викопала її, вклала в посудину і поховала на Єлеонській горі біля Єрусалиму. Тут голова покоїлась 300 років, аж поки християни не почали будувати церкву і знайшли голову Іоанна (перше знаходження). Почали діятися чуда. Далі про голову забули (?!). В IV столітті Іоанн явився двом монахам уві сні й показав, де похована його голова. Вони викопали цю посудину і передали якомусь (?) гончару, а той передав пізніше її якомусь (!?) Євстахію, який закопав її в печері (?). Це було, мабуть, друге знайдення голови, та історія продовжувалась. У 452 р. на цьому місці почали будувати монастир. Іоанн з’явився настоятелю монастиря і показав, де його голова (вже втретє, хоча тут християни збилися з рахунку й продовжують вважати його за друге). Тоді голову за наказом цісаря Маркіяна перенесли до Царгороду. Ці події й святкує християнська церква як перше й друге знайдення голови Іоанна разом 24 лютого.

П’яте свято називається Третім Знайденням Голови Іоанна Предтечі, яке насправді вже є четвертим, 25 травня. У VIII столітті голову переховують в місті Комани у Малій Азії. У 857 р. її знову знаходять (???) і знову повертають до Царгороду. Чи треба ще коментарів? Чи Вас, шановний читачу, задовольняє така “духовна пожива”?

Шосте свято Собор Предтечі відзначають 7 січня. Християни збираються разом (собор), щоб віддати особливі почесті Іоанну за те, що він охристив Ісуса. Оце вже, нарешті, всі “свята” на честь великомученика Іоанна Предтечі.
Може, дійсно, як співається в пісні, “що в Івана шуба рвана”. То ж не латаймо її білими нитками, бо шилася вона не українцями. Краще скиньмо чуже лахміття в Купальське Багаття!

Галина Лозко "Коло Свароже: відродження традицій". – К.: Укр.письменник, 2005. – 222 с.