22 - 11 - 2017

ЗЕМЛЯ – МАТИ НАША

За всіма релігіями Земля створена вищими силами - Родом-Творцем, або ж Природою. Земля - це найбільш святе, що є у людства. І одночасно - найбільш буденне, бо кожна людина весь час різним чином живе і працює на Землі...
 
Все бере свій початок з Землі, формується в ній, чи на ній - життя, народ, держава, світовідчуття, Віра-Звичай! Все і закінчується Землею... 

У розумінні наших людей вона — це та, яка все родить: «Земля— мати наша», «Земля — годувальниця». Вона ж і домівка наша, бо на ній ми живемо, цебто, наш край, батьківська земля, Батьківщина, отже, рідна земля. 

Ми — сини землі. На ній умножаємо себе. Трудимося коло неї, бажаємо словом, піснею, найвищими її здобутками — хлібом-сіллю, щоб стало ще краще жити. 

Земля увійшла в наше життя назавжди. Від неї ми невіддільні. З неї ми виходимо, по ній ходимо, в неї і йдемо. «Земля в землю» — часто посутньо приказують наші люди, засвідчуючи цим свій світогляд. В тому не тільки практична діяльність, а й духовне життя пов’язане з нею. Земля — джерело нашої любові і патріотизму. 

Наші предки — східні слов’яни поклонялися землі, джерелам та рослинам. І зараз люди використовують її здобутки, як значущі символи в ритуальних діях: хліб, зерно, плоди, рослини. Сама земля теж є художнім образом у стрункій системі народних свят та обрядів, в окремих діях, побажаннях. Весною діти качаються по зеленій землі. Ця забавка мала раніше змістовне уособлення і для дорослих — набратися ростучої сили землі. 

Молода, коли просить на весілля людей, доземно їм тричі кланяється. Так же вітаються молоді з усіма людьми і на урочистостях. Це — вияв особливої поваги. Взагалі, доземний уклін є символом найвищої вдячності і шани. Крім усього, молодим бажають, щоб вони були родючі і багаті, як земля. 

Коли від’їздить людина кудись надовго з рідного краю, бере з собою грудочку землі, аби вона гріла душу і була повсякчас із нею. Цей звичай у нашому краю описав Тарас Шевченко в поемі «Катерина». Юнакам із сіл Тальнівщини, які йдуть в лави Збройних Сил України, батьки вручають грудочку землі, аби ті знали, що мають захищати. 

Взагалі земля в нашого народу була в особливій повазі. Люди вірили, що вона всюди і в усьому помагає, бо ж є могутня і всеможна. Вірити в землю — це бути такою, як вона. Відомий факт, коли запорожці, йдучи до турецького султана, насипали в чоботи землі і твердили йому: «На чиїй землі стоїмо, — тій і служити будемо». Ось така звичаєва мудрість, як вершина дипломатії. Козаки, вирушаючи на таємну справу, робили так, як йдеться у пісні «Про Саву Чалого і Гната Голого»: «Візьмемо своєї землі в чоботи під ноги, а щоб не знав тe пан Сава нашої підмови». 

Землею бажають, нею і проклинають: «А щоб ти землі перед собою не бачив» І що найстрашніше: «Щоб тебе свята земля не прийняла». 

Найвища клятва — клятва землею: її цілують або з’їдають грудочку, щоб утвердити свою правоту, істинність. Земля — це і найбільша сила. Герої казок кажуть ворогові: «Землею й водою будем битися з тобою». Вона — це й довічна вірність: «нас розлучить сирая земля». «Ударив лихом об землю», — кажуть про людину, котра одним махом позбувається клопотів. А коли помирає людина, то й наостанок їй бажають: «Земля тобі пухом», «Легко тобі землю держати». І кидають на могилу грудочку землі. Так, як ото гуртом зводять хату, так разом і насипають могилу. 

Основну енергію землі дає сонце, живить її вода, а людина докладає сил, щоб на ній і квітло, і родило. Коли ж сонце починає свій новий річний цикл, люди наші колядують: «Радуйся, земле, ясен світ засвітився». Весь процес хліборобський, тобто життєвий, пов’язаний із землею. Як ось у весняному чи осінньому ритуальному зачині сівби. Ото має чоловік їхати на поле. Наїдається добре, аби колоски були повними та дорідними. Піднесений величчю здійснюваного, виходить він з хлібом-сіллю на ниву. Стоячи серед поля, піднімає його господар до сонця і каже: 

– Благослови, Боже, щоб родило всюди! 

Потім тричі кланяється на схід сонця і так само — на всі сторони світу. Кладе хлібину на рушнику серед поля і бере зерно на засів: 

– Благослови, Боже, щоб родило всюди! 

– В добрий час, як у людей, так і в нас! Хто перший почав, щоб у мене позичав! 

Бере хлібороб мішка через плечі, човником зв’язаним, і засіваючи із жмені, приказує: 

— Роди, де й упадеш! 

— Роди, земле, на кривого, на сліпого, на козаченька молодого! 

— Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю|. 

Коли ж лягло зерно в теплі обійми землі, господар благословенно промовляє: 

– Дай, Боже, дружнього сходу та доброго врожаю! 

Пісня й праця зливаються в єдиний квітучий мотив життя. 

Орел поле виорав 

Та пшеницю засіяв, 

Крилечками зволочив, 

Дрібний дощик примочив. 

Роди, Боже, пшеницю 

Молодицям на паляницю, 

Старим бабам на крохмаль, 

А дівчатам на коровай. 

Щоби цьому не було впину, то старші менших до землі прилучають та навчають життєвих основ: 

– Земля — наша мати 

– Дай землі — вона дасть і тобі. 

– Не випускай землі з рук. 

– На чужій землі хліба не заробиш. 

– На добрій землі — добре й родить. 

– Земля чорна, а хліб білий. 

– Земля потребує доброї погоди, доброго насіння, доброго трудівника. 

– Земля трудівниця й годівниця. 

– В кого земля, в того й сила. 

– Земля-мати, будеш робить — будеш мати! 

Земля - це святе надбання, дане українцям Богом! Земля - це не тільки те, що нас годує, одягає, приймає, захищає... Це духовне надбання нації! Земля - це особлива форма цінностей, яка не може бути оцінена в грошовому, золотому, валютному вимірах. Земля не підлягає людській оцінці, вона - поза людською оцінкою!