22 - 11 - 2017

ЧИ Є ОБОВ'ЯЗКОВОЮ ПОСВЯТА У ЯЗИЧНИКИ?

Посвяти у давніх слов'ян відомі різні: військові, ремісничі, волхвівські: 

а) Підліткові посвяти "Постриг" (обряд переходу з рук жіночих в руки чоловічі), Посвята отроків у майбутніх дружинників, Присяга богатирів.
б) Посвята учнів у міських ремісників (етапи учнівства і підмайстрівства).
в) Посвята учнів у волхвів, жерців.

А зараз детальніше...

а) Військова Посвята. Підготовка майбутнього лицаря починалася з семирічного віку, коли хлопчика віддавали на виховання князю чи дружиннику. Після прибуття до військової дружини молоді люди потрапляли в число молодших отроків. Головним випробуванням майбутніх дружинників була їх участь в битвах і військових походах вже в якості воїнів. Про це йдеться в літописах, які повідомляють нам про “оружных”, озброєних отроків, які беруть участь у військових діях.

Так Данило Галицький під час походу на ятвягів “ъха въ маль отрикь оружныхъ”. Княгиня Ольга “повелъ отрокомъ сьчи я” а воєвода Янь “повелъ взяти оружия отрокомъ”: або: “пристрой же Ратиборь отроки в оружьи”. Участь отроків у військових походах мало на меті не тільки їх випробування.

Будь-яка ініціація передбачає вихід посвячених за межі впорядкованого соціального світу. Для переходу з однієї соціальної (вікової) групи в іншу, більш високу, "необхідно залишити простір, в якому панує впорядкованість, і перейти в сферу невпорядкованого". Таким неврегульованим простором і виступає "чужа" земля, в яку здійснює військовий похід юнак у складі княжого війська.

Для остаточної фази були характерні також фізичні випробування посвячених - нанесення їм хворобливих ударів, ран, голодування, усіляке їх приниження. Жалюгідний стан ініційованих відбивався в їх зовнішньому вигляді та одязі. Про це свідчить аналіз не тільки казкового матеріалу, а й пізніших етнографічних даних.

Так, під час ініціацій в молодіжних об'єднаннях українців, поляків, чехів, словаків, що існували аж до рубежу XIX-XX ст., молодих хлопців піддавали всілякому осміянню і знущанню. Їх били, голили дерев'яною бритвою, завдаючи біль, піднімали вгору за волосся, змушували залазити на стовп і кукурікати, "плавати" в пилу, кидали в воду, мазали сажею і нечистотами обличчя, пришивали до одягу ганчірки і т. д. Ініційовані не повинні були сміятися, говорити, їсти і пити. Аналогічні звичаї побутували в середні століття серед міських ремісників на Україні і в Польщі, а також в об'єднаннях жебраків, у запорізьких козаків. Зауважимо, що в Давній Русі, ініційованих, молодших, княжих дружинників називали кощеї, що означало "полонені", "раби" і вказувало на їх принижений стан.

До військової Посвяти входила і присяга богатирів. Формула присяги князю, крім зобов'язання служити йому “верой-правдою”, включала можливо також і обітницю “ездить у его стремени”, що в Древній Русі означало васальну залежність, взагалі підпорядкування.

Так, наприклад, Ярослав Осмомисл говорив Ізяславу Мстиславичу: “Ать ездить Мьстиславъ подлъ твои стремень по одинои стороне тобе, а я по другой сторонь подлъ твои стремень ъждю всими своими полкы”, або “галичаном же текоущимъ оу стремени его (Данила Галицького). Посвячені також клялися не впустити честь і славу свою і князя, ревниво оберігати Дружинну репутацію: показати свою мужність, не попустити "сорому". Слова "честь", "слава", "мужність", "сором" в контексті кодексу дружинної моралі і правил веління були формульними і дуже багато значили для воїна-дружинника. Згадаймо в цьому зв'язку про воїнів-курян князя Всеволода з "Слова о полку Ігоревім", які шукають “себе чти, а князю славъ”.

а) б) Так, у східних слов'ян епохи феодалізму простежується чіткий розподіл молоді на дві вікових верстви - підліткову і юнацьку. Розподіл на дві вікові верстви, двоетапність ініціацій були характерні і для міських ремісників (етапи учнівства і підмайстрівства), а також давньоруських дружинників (розподіл молодшої дружини на дві частини за віковим принципом). Обряд ж постригів в пізній період зафіксовано у багатьох соціальних групах слов'янських народів. Він проводився в різному віці: в 1 рік, в 3-4 роки. 

в) Важливим моментом волхвівської ініціації був вступ неофітів в контакт з духами предків (гіпотетично). 

Особливих релігійних посвят окрім у жерці чи волхви на Русі мабуть не було, тому посвячення в рідновіри є наслідком сучасної видозміненої традиції, яку засновники неоязичництва запозичили з церковного обряду хрещення (несвідомого залучення дітей до християнської віри). Посвята в основному стосувалась військової присяги і воїнського культу загалом, тому в наш час є потреба відновлювати такий звичай лише серед військовослужбовців. 

Обряди приурочені зміні імені (ім'янаречення), та *розхрещення (обряд, що виконується з метою «зняти» з людини християнське хрещення, зробити його недійсним), мають під собою реальне історичне походження, тому їх відновлення можливе але не обов'язкове.

*Історичні свідчення розхрещень: Генріх Латвійський зазначає масові випадки розхрещення у населення Балтії наприкінці XII століття, для якого християнство було релігією завойовників « ... віроломні ліви, вийшовши із звичайних лазень, стали обливатися водою в Двіні, кажучи: «Тут ми річковою водою змиваємо воду хрещення, а разом і саме християнство; прийняту нами віру ми кидаємо і відсилаємо вслід саксам» (Хроніка Лівонії).

А.Ясноок