22 - 08 - 2017

Новітнє довір*я (про корені сучасного нео-христо-православ*я)

В який побит колишні московські комуністи (як Янукович та Путін) стали побожними православними? Як вони поєднали віру в бога з войовничим атеїзмом? Відповіді криються в історії православ'я та більшовизму...

 

 

 

Християнство стверджувалося на Русі "вогнем і мечем". Народ неохоче залишав рідну віру, і тільки дуже вагомі "аргументи" допомогли охрестити Україну,  а через неї  Білорусь та Залісся (майбутню Московію).  Аргументами слугувала жорстка  державна підтримка "грецької віри", яка згодом поєдналася з курсом на злиття церкви з язичницькою (що дослівно із церковнослов'янської – народної) вірою предків. Практично всі історики церкви погоджуються, що християнство  східних слов'ян не що інше як двовір'я - поєднання догм та атрибутів християнства з рідновірськими святами та обрядами. Це найяскравіше помітно у святкуванні найбільших церковних свят: Паски (Великодня), Трійці (Клечальної  неділі ), Іоанна Хрестителя (Купала) та ін.  За зовнішньою християнізацією легко помітити слов'янську основу, що проявляється в гаївках, колядках, щедрівках, назвах свят, ба навіть у словах : "Бог, святий, православний" тощо. Взагалі ці факти загальновідомі, тому немає потреби докладно на них зупинятися.

За тисячоліття існування християнство пройшло декілька фаз розвитку: становлення та гоніння на язичництво, зрілості та засвоєння народних вірувань, занепад.  Остання фаза наразі помітна дуже виразно -- кількість християнських сект сягає критичної межі.

Християнство, що насильством утвердилося на землях Русі та Московії, трохи більше ніж через 900 літ само зазнало потужного визиску та викорінення з боку іншої релігії - марксизма-ленінізма.

Марксизм така ж "релігія одкровення", як і християнство, різниця між ними суто лексична. Порівняйте: "первісний комунізм" = "Земний рай Едем", виникнення в ньому приватної власності = "гріхопадіння", "побудова комуністичного суспільства" = "друге пришестя, царство боже на землі". І там, і тут наявні свої священні писання, мученики, святі і навіть культ "мощей" померлих активістів. Тільки в комунізмі відсутній бог-отець небесний, бо все перенесено з неба на землю, в тому числі й бог. Мабуть тому шлях, який православ'я подолало за 1000 років, комунізм проскочив за 100. Бо догми про друге пришестя та шляхи релігійного порятунку від початку не можна перевірити, натомість як з постулатами "єдино правильного вчення" це зробити можливо.

Коли в СССР, під тягарем труднощів другої світової війни, ентузіазм червоних прозелітів суттєво вщух, Сталін (до речі недовчений піп) пішов на компроміс: об'єднання марксизму з московським великодержавництвом. З тих пір патріарх та митрополити приймають участь в усіх офіційних кремлівських урочистостях. Марксизм, як колись і християнство, почав всотувати в себе елементи попередньої релігії. Комінтерн замінюється ідеєю "Третього Риму", "народ богоносець" стає "старшим братом", у наші часи ця ідея трансформувалася в доктрину "русского мира"..

Із занепадом ентузіазму неофітів зменшувалася нетерпимість, що дозволяло зближуватися різним ученням. Щоправда зближення не рівноправне: панівна ідеологія забирала в підлеглої те, чого бракувало, відкидаючи при цьому все зайве. Християнство взяло в язичництва звичаї та традиції, знехтувавши всією теологією. Марксизм запозичив у християн ідеї обраного народу ("пролетаріат"), апокаліпсису ("світова революція"), царства божого на землі ("комуністичне суспільство"), культ святих (мощі Леніна, ударники соцтруда, герої війни)  та ін., позбувшись божественно-небесних складових.

 Євреї Ісус Христос з дівою Марією в НАШИХ колядках - саме наслідок використання нового змісту в старих формах. "Духовниє скрєпи" - теж поєднання комуно-чекістського змісту з уваровською формулою "самодержавія, православія, народності".

Історія знала багато спроб химерного минтезу. Наприклад: один із фундаторів неофрейдизму Еріх Фромм  намагався об'єднати марксизм, юдаїзм, психоаналіз, християнство та дзен-буддизм, втім без помітного успіху. Приречена й теперішня спроба синтезувати чекістську жагу влади з православними псалмами. Відсутній головний каталізатор синтезу –державна підтримка усім апаратом насильства. Наразі все на що спроможна Москва – посилений пропагандон, за браком сили, не підкріплений масовим терором. Православні проповідники, як і чекіст не змогли, і не зможуть, широко популяризувати свої "істини" без застосування "вогню та меча" та "колючого дроту з пострілами у потилицю". Та і як інакше переконати інших повірити в химерні нісенітниці?  

Автор: Юрій Гарматний