22 - 11 - 2017

Спас – Бог земного достатку

Початок серпня у наших далеких Предків називався Спасівкою. Це свідчить про те, що існував Бог, якому присвячувалися спасівські обряди, що дожили навіть до наших днів...

Досі було прийнято вважати, що Спас – християнське свято. Однак ніде в християнських писаннях не знайдено такого імені святого чи мученика. Дні, які збігаються з язичницькими давньоукраїнськими Спасами, у християнстві присвячені “чесному животво-рящому Хресту” (1 серпня ст. ст.), “Преображенню Господньому” (6 серпня ст. ст.), “Перенесенню із Едеси до Костянтинополя нерукотворного образа Ісуса Христоса” (16 серпня ст. ст.). Як бачимо, ці християнські свята, докладно описані в Біблії та інших християнських книгах, ніякого відношення до Свята Врожаю не мають.

 

 

Свята Врожаю, які побутували з давніх-давен>в усіх хліборобських країнах, відзначалися урочисто як прояв подяки Сонячному Богу за щедрі дарунки літа – плоди, ягоди, овочі, злаки, мед та ін. Ритуали освячення плодів побутували і в античній Греції, і в Римі, і в Малій Азії, і в Єгипті. У наших Прапредків обряди освячення плодів були відомі ще в часах Трипільської доби (кінець VI – початок III тисячоліття до н. ч.).

Хто ж такий Спас? Чи є якісь згадки про нього в наших язичницьких джерелах? Архаїчність спасівських Обрядів спонукала багатьох дослідників висловитись на користь язичницького походження Спаса. Так, Г. Дяченко писав:

“Спас, Спаситель – це “ізбавитель” від усяких бід і нещасть. Не слід думати, що це слово одночасне явищу християнства, навпаки, воно вживалося слов’янами ще в язичництві. У Краледюрському рукописі вже згадується, що “слов’яни називали своїх Богів Спасами”.

Вірогідно, у слов’ян, так само як і у ведійській традиції, поруч з іменем Бога вживався його епітет, приміром Всевишній Сварог. Так само у Веле-совій Книзі серед назв місяців (тижнів чи декад) знаходимо назву Спасиць (Спасич). Можемо припустити, що це були дні, призначені вшануванню Спаса.

Спасівка – час, коли духи і душі Предків (покійних родичів) вщвщують свої родини, з’являються на землю, так само як і в Інші свята Кола Сварожого (наприклад, Радуницю, Русалії). Наш народ вірить, що Предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи... Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям як родинним Богам. Саме їм урочисто виготовляли ї запалювали спасівські свічі з нового воску, кришили хліб, вшивали медовий напій. До нас дійшли давні язичницькі молитви, що читалися до кошгої свічки (а їх було три – “трійця”):

“Пресвята родюча Земле наша, ниви, сади, городи – світ Сонця вам! Праведне Сонце, Місяцю ясний, Зорі світлі, Небо пречисте, будьте милостиві до людей і до худібки! Ліси, води, повітря чисте, всі душі праведні, лада наші – всім вам на добро, на пожиток!”

Як бачимо, тут прославляються давні, саме язичницькі Боги – Сонце, Місяць, Зорі, Земля, Небо та духи Предків, якими відає Бог Велес Недаремно в обжинковому обряді Велесу присвячується останнє незжате колосся, яке просто на полі урочисто зав’язується червоною стрічкою і якому приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має назву Велесової, або Спасової, Бороди (подекуди – Дідова Борода). Все це красномовно засвідчує давність релігійної традиції, яку не змогли знищити тисячоліття.

Спасич (Спасівка) має три етапи. Перший – Маковій, або Спас на воді (Мокрий Спас), що пов’язується з Богинею Води Даною, або Мокошею, яка водночас є покровителькою жінок, родючості, рослинності – взагалі водної стихії. До Першого Спаса (1 серпня н. ст. за язичницьким календарем) пасічники відбирають мед, щільники (соти), топлять віск; господині заготовляють мак та зілля, квіти, колосся для вінків – все це призначене до освячення. В давнину саме в цей день відбувалось богослужіння біля річок та джерел, яким приносились жертви з меду та хліба.

Мак в Україні – символ родючості, оберіг від зловорожих сил. Обрядові страви цього свята – медяники, печиво або бублики з маком, шулики (печені коржики з тертим маком і медовою ситою), кута (каша з необлущеного зерна з медом і маком), завиваники з маком та ін. До Першого Спаса виготовлявся також священний напій – мед. Існував звичай у цей день ку-щтися в освяченій воді річки або облитися свяченою криничною чи джерельною водою, що засуджувалося християнською церквою, як і моління коло води.

Але українці свято вірили в цілющість спасівської води, тож, незважаючи ні на які заборону здійснювали цей священний обряд язичницької давнини.

Друге свято цього циклу – Яблучний Спас, або Спас на горі. Церква до цього свята пристосувала свою легенду про “Преображення” Ісуса на горі Фавор. Однак маємо один з багатьох прикладів накладання пізніших міфів на давні язичницькі звичаї, адже Боги Спаси вшановувалися на високих горах, скелях або біля джерел (у місцях, які люблять Боги). Тут відбувалися також військові братчини, тризни, поминання загиблих воїнів.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Приносили жертви воді, вогню, волхвам, кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, штами тощо. Водночас здійснювалося і поминанні предків, після братчини казали:

“З нами попоїли й ті душі, яких споминали”.

Освячені “початки” зберігали до нового врожаю або початку посіву, їх використоврали протягом року для лікування, підкурювання, оберегу, а по закінченню річного круга (Кола Сварожого) – ритуально знищували рештки, тобто кидали в багаття, на городи, на воду. Напередодні Другого Спаса (тобто 5 серпня) подекуди збереглося  таємниче заклинання Житняка – духа ниви, щоб земля була родючою. На Яблучний Спас також побутували обряде з водою: свяченою водою окроплювали зорану під озкмі землю.

Третій Спас має назву Хлібного Спаса (16 серпня н, ст. – за язичницьким календарем). До цього дня господиня випікає перший хліб з нового врожаю. З хлібом-сіллю проводжає юна господаря в поле, де він засіє озимину. В язичницькій вірі не було спасівського посту, як це є в християнстві.

Крім того, магія початку не суперечила часові дозрівання плодів, бо календарні строки освячення дарів Землі встановлювалися волхвами згідно з Іюгодно-кліматичними умовами. Отже, коли дозрівали яблука, їх освячували й споживали. У християнстві ж через відставання (перенесення всіх свят на 13 днів) виникла розбіжність між дозріванням плодів (кінець червня) і дозволом їх споживати (початок серпня). Тому видається нерозумною заборона споживати вже дозрілі яблука, чекаючи цілий місяць до “Преображення Ісуса Христоса”, Щоб якось виправдати ці заборони, попи вигадували різні “легенди” про померлих дітей, які нібито позбавляються на тім світі золотих яблучок, якщо їхня мати з’їсть яблуко до Преображення.

До нас дійшла традиція трьох Спасичів, однак маємо підстави вважати, що в давнину існували й інші Спаси, пов’язані з поступовим дозріванням різних дарунків літа. У народі подекуди побутують назви: Грибний, Ягідний, Горіховий Спаси та ін. Можна думати, що в міру дозрівання того чи іншого плоду або овоча відбувалися обряди освячення перших дарів Богів. В Україні досі побутують своєрідні замовляння перед першим вживанням “новинки”. Так, на Миколаївщині кажуть: “Нова новинка, дай мені силки!”, а на Чернігівщині – “Нова новинка в роток, щоб не боліла ні спинка, ні жи-воток!” Отже, Спасич, Спасівка – давнє праукраїнське свято Врожаю, одне з великих магічних свят Кола Сварожого. Тож очищаймо його від чужинських догм, як очищає Свята Вода наші тіла і душі!

Автор: Г.Лозко