24 - 08 - 2019

Роздуми про Україну і світ та досконалість...

Вважається, що квітка, дерево, птах і тварина можуть бути досконалими, а людина – ні. Хто сказав?
Звідки взялося переконання, згідно якого досконале немовля приречене стати недосконалою дорослою людиною? Подумайте: серед досконалого світу живої природи проживає вершина еволюції – недосконала, нещасна, хвора й грішна людина. Чи ЦЕ правильне ствердження ? Навряд чи...
Починаймо з думки. Невже нам не під силу мислити досконало, говорити досконало, діяти досконало, харчуватись досконало, відпочивати досконало? Якщо ви вважаєте, що вам хтось чи щось у цьому заважає – ваше мислення недосконале. Подумайте: хтось міг у брудному підвалі НКВД бути досконалим, а ви у вільній державі і чистій квартирі не можете?
Робімо кожну справу досконало. Нам під силу усе, до чого лежить наше серце. Найкраще починати з малого і поволі. Ми досконалі хоча б тому, що можемо робити безліч спроб, кожна з яких досконаліша за попередню. Зі ста спроб одна вдала – це повний успіх. Невдала, але єдина спроба – це повний провал і визнання власної недосконалости.
Женімо геть усі думки про недосконалість. Дитина дізнається, що вона «недосконала» від дорослих, яких вона вважає досконалими. Скажімо дитині, що вона досконала. Зупиняймо власну увагу лиш на досконалому. Будьмо байдужими до недосконалого і воно почне зникати. Скажімо щиро про пісню, вірш, картину, фільм, тарілку супу, одяг, вчинок, коли вони нам сподобались, що вони досконалі. Зміни у нашому житті не забаряться.
Про керування світом
Сучасним світом керують через телевізор. Справжня влада надійно сховала себе за скромним 4-м номером і успішно призначає перших 3.
У цивілізованому світі вам дозволять обирати що завгодно, від марки сиру до президента. Вам улаштують референдум із будь-якої дурниці, такої як НАТО чи форма державного правління. Але спробуйте поставити питання про вибори керівництва загально(анти)національних ЗМІ – і ви наштовхнетесь на залізобетонний мур, за яким заборонена для вас територія. За цим муром – найпотужніша зброя цього світу: контрольована колективна думка.
У світі, де найвпливовіші ЗМІ приватні, будь-яка державна влада може бути лише приватною.
Керівництво світу саме через телевізор призначає нам, українцям, нашу політичну еліту. Саме тому ця еліта добре перевірена, в основному комуно-колгоспна та кримінально-комсомольська.
Про владу й народ у сучасній Україні
Як середній українець бачить свою владу:
Зграя бездарних дармоїдів, безсоромних брехунів, нахабних лицемірів і сріблолюбців, що перебувають у таємній змові з олігархами.
Як українська влада бачить свій народ:
Велетенська вічноголодна потвора з тисячею постійно роззявлених пащек і з показником розуму значно нижче середнього. Кожна з пащек завжди чогось просить, як от наприклад:
«Вимагаємо нижчих цін на продукти харчування! Спробуйте прожити за нашу зарплатню!» – «Вимагаємо вищих цін за наше зерно, молоко, м’ясо й цукор! Спробуйте хоч день пропрацювати так як ми!»
«Вимагаємо нижчої плати за проїзд! Це здирство!» – «Вимагаємо вищої плати за наші транспортні послуги! Нам нічим дітей годувати!»
«Приберіть негайно це сміття з-під вікон наших багатоповерхівок! У нас сплачені усі комунальні послуги!» – «Припиніть звалювати це смердюче міщуцьке сміття біля нашого села, бо перекриємо дорогу!»
«Черновецький – наш мер!!!» – «Черновецького – на Марс!!!»– і т.п.
Ця потвора настільки мала розумом, що не може навіть збагнути, що усі її пащеки ростуть з одного тіла. Є багато пащек, які горланять за підкинуті кимось ідеї. Є ще більше пащек, які репетуватимуть будь-що за підкинуті кимось гроші.
Що б ви робили, якби таке чудовисько обрало вас своїм опікуном? Уявіть собі, що ви президент/прем’єр (тато/мама-опікун) великої української родини. І кожен день від своїх перерослих дітей ви чуєте: «Подай! Нагодуй! Прибери! Розваж! І згинь з очей!»
Якщо ми дійсно такі, то можна лише дивуватись, як можемо ми мати такого хорошого президента, як Ющенко і такого прекрасного прем’єр-міністра, як Тимошенко. Американці заслуговують лише такого президента, як Буш, чи Обама. Росіяни – лише такого, як Путін чи Медведєв. Порівняймо і схаменімось.
Про ворогів України
Найбільшим і єдиним ворогом України завжди були українці. Зрадливі, ліниві, недисципліновані, байдужі, немиті, перелякані, недбалі, неточні, заздрісні, сріблолюбні, улесливі, нещирі серед нас у всі часи були причиною наших трагедій і руїн. Вони – брати наші єдинокровні і ми не можемо їх зрікатись. Перш ніж звинувачувати когось у своїй біді загляньмо собі глибоко в душу і в історію та добре проаналізуймо, хто і що завжди доводили нас до згуби.
Про друзів України
Монголо-татари були нашими щирими друзями. Вони дали нам чудову можливість у відкритому бою показати нашу єдність, згуртованість, дисципліну й небайдужість. Поляки створювали нам прекрасні умови, щоб ми довели їм нашу людську гідність, шляхетність, рішучість і відвагу. Жиди вчили нас відданости й любови до рідної віри й крови, терпінню й точности. Москвини суворо навчали нас, що справи держави завжди вищі за справи особи.
Ми щиро вдячні усім вищезгаданим народам за добру науку.
Про українців колись і тепер
Колись українці хотіли від влади лиш Землі й Волі. Теперішні українці покидають і Землю, і Волю, добровільно пхаються у залізобетонне кріпацтво .
Колись середня українська родина без жодних високотехнічних засобів, із тверезою піснею, здатна була перетворити кілька гектарів землі на квітучий, запашний, колосистий, сповнений дитячого сміху рай. Сучасна середня українська родина щороку продукує кілька тон непереробних відходів, величезну хмару отруйного газу, височенний стос нікому непотрібних паперів і багато десятків годин безперервних прокльонів і нарікань.
Колись українці не хотіли служити двадцять п’ять років у чужому війську. Теперішні українці не хочуть служити півтора року у рідному війську.
Ще ніколи за всю свою історію українці не мали більше Землі, більше Волі і більше грошей ніж тепер. Ще ніколи за всю свою історію не було серед українців більше незадоволених своїм життям.
Чи ми, українці, тепер гірші ніж були колись?
Анітрохи. Шевченко називав свій народ свинею в калюжіі правнуками поганими. І він любив цей народ більше як своє життя і більше як будь-якого бога. Правнуки погані були насправді лиш добрими прадідами славних воїнів ОУН-УПА. І коли б тепер постала потреба стати на захист Української Держави, то готових вмерти за Україну знайшлося б більше ніж будь-коли в нашій історії. Не такі вже ми й погані насправді. Просто ЗМІ, замість того, щоб показувати нас на повний зріст, люблять чомусь зосереджуватись лиш на підошвах нашого скромного взуття.
Про наш телевізійний образ
«Українці – нація-лузер (народ-невдаха).
Українська держава – постійний прохач, територія збуту світового непотребу й постачальник дешевого людського товару.
Типовий українець – неотесаний салоїд у вишиванці, хитрий і скупий»
.
Приблизно такий образ України й українців створюється телебаченням та іншими ЗМІ в Україні. Двері всіх загальноукраїнських телеканалів широко відчинені для україноненависників. Разом з україноненависниками туди завжди запрошуються штатні патріоти України.
Мудрець сказав: ніколи не борюкайся зі свинею бо, по-перше – замажешся; по-друге – свині це люблять.
Щодня на українських (?) телеканалах патріоти України борюкаються зі свиньми-українофобами так, що на певному етапі уже й не відрізниш, хто є хто.
Істинний патріот України не може вважати україноненависника достойним співрозмовником. Свині-українофоби повинні бути на телепрограмах самі і сперечатись вони повинні між собою або з телеведучими. Тобто, свині повинні борюкатись зі свиньми. Тоді усім усе буде зрозуміло.
Не можна собі уявити полонофоба у Польщі чи русофоба у Росії на телебаченні, які б, іноземною мовою, поливали брудом усе польське, чи усе російське відповідно. В Україні українофобство звична річ саме завдяки ЗМІ, які всі до єдиного контролюються неукраїнцями. Україноненависництво – сказ, який поширюється масмедійним шляхом.
Про наш справжній образ
Князь Олег переміг Візантію і повернувся до Києва. Князь Святослав переміг Хазарію і повернувся до Києва. Гетман Сагайдачний переможно прогулювався Османщиною і Московщиною і повертався до Києва.
Гетман Хмельницький переміг Польщу і повернувся до Києва. Гетман Виговський переміг царське військо і повернувся до Києва.
Коли подібні перемоги здійснювались людьми, наприклад, московської природи, то, після добірного садизму й тортур, переможені народи завжди переходили під «всємілосєрдную опєку гасударя-імпєратора / гєнєральнава секретаря».
Українці – чи не єдиний народ Европи, котрий ніколи не хотів ні над ким панувати і ніколи не хотів ані клаптика чужої землі. Здається, світ лише зараз доходить до розуміння того, що ми розуміли завжди: накидати свою владу іншому народові і забирати землю в іншого народу будь-яким способом – неморально.
Про Україну і світ
Світ видумував геніяльні драми, трагедії й комедії і називав їх світовою літературою. Ми значно серйозніші драми реально проживали, гірко плакали й реготали самі із себе. Світ писав і патентував поезію про красу людської душі й тіла. Ми цю красу анонімно народжували й пускали з торбою по світі. Світ стояв ниць перед своїми миршавими монархами і творив свою святу славу. На прохання світу ми продавали своїх золотих провідників і творили свою чорну ганьбу. Світ регулював демографію, придумував нову зброю і нові війни. Ми йшли, як вівці на заріз, коли нас були мільйони; ми задавали пекельний бій арміям, коли нас було кілька сотень.
Світ прославляв велич людського інтелекту і дивився на небо. Ми зробили для світу космічні ракети, а собі склали найбільше у світі пісень про Маму і Рідну Землю.
Світ придумав релігію про рай і пекло. Ми покинули рай з нудьги, сходили в пекло з цікавости і гукнули світові: «Мало мук!»
Світ придумав торгівлю, економіку й політику. Коли світ їв наш хліб, ми варили і їли наших дітей. Так було.
Не придумав світ такого зла, яке б не загостювало в Україні.
Ми все спопелили в собі і подарували світові сонцесяйну посмішку Майдану.
Світ продовжує писати свою наївну історичну драму світу-переможця.
Ми ж добре знаємо, що єдиною драмою в цьому світі була лише драма величі, падіння, і ще більшої величі Оріяни-Руси-України. І в цій драмі світ завжди був нашим сумлінним статистом.
Ми ні про що не шкодуємо. Ми не зробили жодної помилки. Ми нікого не судимо. Ми не визнаємо жодного суду над собою. Ми дали світові, що могли. Ми тепер просимо світ залишити нас у нашій хаті скраю. Народ-велетень хоче трохи побути на самоті.
Про Найкращих Воїнів світу
Жили колись посередині світу Найкращі Воїни. Сиділи вони одного вечора біля багаття й один із них промовив:
Побратими, ось уже довгий час не дає мені спокою певна думка. Усе частіше мою увагу привертає дивний вираз обличчя і незрозуміла вологість очей у деяких моїх супротивників, перед тим, як вони у чесному поєдинку гинуть від мого меча. Мені цілком зрозуміла посмішка багатьох інших у тих же обставинах. Але що може означати той інакший дивний вираз обличчя?
Усі Воїни зізнались, що їх усіх давно мучить та ж сама думка. Проте жоден із них не знав, що це може означати. Тому вони вирішили звернутись зі своїм запитанням до Дажбога.
– Дажбоже, – промовив один із Воїнів, – скажи нам, що означає той незрозумілий усім нам вираз обличчя й очей у наших супротивників перед тим, як вони гинуть у бою з нами?
– Це означає, що, перед тим як повернутись у Дім Мій, той, хто падає від майстерних ударів зброї Вашої, переживає страх, біль і страждання.
– А що таке страх, біль і страждання, Дажбоже?
– Ці відчуття можна пізнати, лише переживши їх самому.
– Дажбоже, а як можемо ми пережити ці відчуття?
– Для цього Вам потрібно було б зустрітись у бою з кращими від себе воїнами.
– Тоді скажи нам, Дажбоже, де нам знайти кращих від нас воїнів, щоб прийняти від них бій?
– Це неможливо, бо кращих від Вас немає в усьому світі.
– Чи це означає, Дажбоже, що ми, живучи у цьому світі, так і ніколи не зможемо пізнати усіх відчуттів, які може дати цей світ?
– Щоб Вам пережити ще незнані відчуття, Вам лишилося хіба що почати битися між самими собою.
– Дажбоже, хіба міг би хто-небудь із нас підняти руку з мечем на побратима свого?
– Зараз не зміг би, бо всі Ви одної Крови й одної Віри. Та коли Ви змішаєте свою Кров з іншими племенами і приймете іншу Віру тоді Ви почнете битись один з одним.
– Дажбоже, наша Віра забороняє нам змішувати нашу Кров з іншими племенами. І ми не можемо зрадити нашу предківську Віру.
– Той, чия Віра сильніша від цікавости до нових відчуттів, ніколи не зазнає ані страху, ані болю, ані страждання.
І не сказав Дажбог більше нічого Воїнам.
Давно з тих пір розсіялися Найкращі Воїни серед усіх народів світу. І вступають вони у запеклі поєдинки один з одним, кожен відстоюючи свою Віру. Але жоден із них так і не може зазнати ані страху, ані болю, ані страждання. І кожен із них помирає лише з посмішкою на обличчі.
Дарислав ДІБРОВА