20 - 11 - 2018

Вірш "ДОЖИЛИСЯ МИ, ТАРАСЕ..."

Дожилися ми, Тарасе,

Мабуть, вже до краю...
Гірше ворога – байдужість
Неньку розпинає…

Нищать юди землю рідну,

Мову та культуру,
А народ – мовчить, чекає
Та гадає думу…

Що ж то коїться у світі,
Рідний мій Кобзарю?
Як же Неньці подолати
Цю ворожу зграю?

Як дивитись в очі дітям,
Що розповідати..?
Що нездатні українці
Волю відстояти?

Про яку ж тоді-то славу
Мова та ведеться? 
Якщо рідна Батьківщина
На частини рветься?

Незалежність Україна
Кров'ю здобувала!
Щоб над нами, українці,
Нечисть панувала?

Прокидайтеся, рідненькі,
Так не можна жити!
І байдужістю людською
Матінку ганьбити!

Повставайте, люди добрі,
Здобувайте волю!
Та виборюйте найкращу
Для Країни долю!

© Олександр Кобиляков